ГЕНІЙ ХОРОВОГО СПІВУ (ДО 55-РІЧЧЯ З ДНЯ СМЕРТІ НЕСТОРА ГОРОДОВЕНКА )

Версія для друкуВерсія для друку

ГЕНІЙ ХОРОВОГО СПІВУ

(ДО 55-РІЧЧЯ З ДНЯ СМЕРТІ НЕСТОРА ГОРОДОВЕНКА )

Поблизу старовинної Лохвиці, серед заквітчаних гаїв і перелісків, притулившись до невисокого пагорба, розкинулось невеличке замріяне село Венслави. Тут 9 листопада 27 жовтня за старим стилем) 1885 року у юної і вродливої Василини Харченко, народився синьоокий хлопчик, якому Бог і доля дарували великий талант, що згодом поставить його поряд з уславленими діячами української музичної культури. Хлопчика назвали Нестором.

Його матір рано залишилась сиротою, зазнавши немало горя, вона виросла в бідняцькій сім’ї, з дванадцяти років почала наймитувати і нібито служила покоївкою в лікаря Якова Адріяшева, від якого, подейкують, і привела сина Нестора. Утім, заміж лікар її так і не покликав. Згодом доля змилостивилась над жінкою і коли Нестору було п’ять років їй пощастило зустріти доброго чоловіка Теофана Городовенка за якого вона і вийшла заміж. Їхня родина переїхала до сусідньої Лохвиці.

Тонку чутливість і ранимість душі, пристрасну любов до народної пісні, до простого люду Нестор перейняв у матері, в якої був гарний голос і вона багато знала пісень і добре співала.

Навчаючись у початковій школі, Городовенко виявив великі здібності до співу, і його віддали до церковного хору. Тут він став «ватажком» альтових партій,навчився добре читати ноти, призвичаївся до суворої дисципліни,яку потім увів у своїх хорах. Після закінчення двокласного училища вступив до Полтавської учительської семінарії, хором якої керував Іван Різенко. Саме від нього Нестор і перейняв манеру диригування. Навчаючись у семінарії, він відвідує музичні курси, співає в хорі Різенка і вже на третьому курсі працює з цим хором.

По закінченні семінарії у Глухівському вищому вчительському інституті бере уроки в професора Петербурзької консерваторії О. Рубця, керує студентським хором. Потім працює у Лохвиці, Переяславі, Ольгополі. Навчав співати і вчився сам. Ось як Городовенко згадує свою роботу в хорі при Народному домі в Лохвиці: "Це, мабуть, був один із тих хорів, у який я вклав увесь запал, усю любов і екзальтацію та разом з тим багато навчився в інтерпретації народної пісні, бо співаки так правдиво й безхитрісно робили нюанси, що від пісні завжди пахло землею і віковими традиціями українського села".

1917 р. Городовенко приїздить до Києва. Спочатку він працює вчителем співу в Другій українській гімназії, потім керує хором П'ятої піхотної школи, зведеним хором київських учителів, одночасно читає лекції методики співу у Вищому інституті народної освіти (Київський університет).

1920 р. його запрошують очолити капелу "Думка". В одній з перших рецензій про виступи капели на початку 1921 року писалося: «Починаючи з 1 грудня 1920 року, протягом 5 місяців, перед нами пройшла концертна діяльність Української Державної Капели під диригуванням Н.Городовенка.

Капела складається з 80 артистів. Можна з впевненістю сказати, що майже все, що було кращого в Києві в голосовому співвідношенні, притягнено до капели.

Перш за все треба підкреслити справжню, бездоганну дисципліну, яка панує в капелі. Під час концерту ні один зайвий рух не перешкоджає слухачеві. Диригент і капела весь час являються одне нерозривне ціле, і в значній мірі можна пояснити ту високу художність і ті тонкі відтінки, які капела дає в піснях. Вона стоїть на твердому певному шляху, бо має предметом своєї роботи народне добро й скарб духу – народну пісню і несе трудящому народові те, що йому зрозуміле,близьке й потрібне».

Співаків до «Думки» набирали за умовами конкурсу. Щоб потрапити сюди треба було мати високу кваліфікацію,гарний голос, вільно читати ноти,точно інтонувати інтервали. Городовенко і сам шукав здібних співаків,особливо під час гастрольних концертів. Перевагу віддавав не лише співакам з музичною освітою, а й тим, що від природи мали сильний і красивий голос. Рухливий,невисокого зросту, з іскристими синіми очима, які завжди запитально дивилися на співрозмовника, наскрізь пронизуючи його, - Городовенко міг так «пришпилити» своїм поглядом, що декому довго було не по собі. Дотепний, часто іронічний, він мав дар надовго приковувати до себе небувалим магнетизмом. У цьому, мабуть, і крився головний секрет його незвичайного впливу на співаків, коли він майже назавжди «запалював» їх своїм нестихаючим горінням, невичерпною енергією. Все це йшло від його інтелекту, пристрасної любові до пісні , без якої він не міг існувати. Вона була потрібна диригенту як повітря, як життєдайна сила. І хто хоч раз відчував на собі магнетизм Городовенка, побачив його жертовне горіння у рідній стихії – пісні, вже ніколи не міг вирватися з «полону» його принадності. Таким бачили Нестора всюди: на репетиціях,концертах, у товариському колі, на відпочинку.

За перші 3 роки капела "Думка" дала понад 400 концертів. Вершиною успіхів капели в довоєнні часи стали гастролі у Франції. Французька преса відзначила "Думку" як одну з найкращих капел у світі. Відомий диригент О. Кошиць писав про її гастролі: "Українська пісня в їх виконанні викликала здивування, обожнювання і шалене захоплення цілого світу".

За вказівкою директивних органів у травні 1936 р. Нестора Городовенка було безпідставно звільнено з капели. Невдовзі він одержує призначення на посаду керівника вокальної групи Українського ансамблю пісні і танцю, з яким 1942 р. гастролював Північним Кавказом. Був диригентом Української національної хорової капели в Києві (1942–1943).

Перед вступом радянських військ у Київ 1943 р, він із частиною співаків "Думки" вирушає до Львова. Там, з ініціативи Інституту народної творчості, у листопаді 1943 р. створено Український національний хор імені М. Леонтовича. На керівництво хору запросили Городовенка. За короткий час хор набув популярності не тільки у Львові, а й в усій Галичині. У 1944—1949 рр. Нестор перебував у таборах для переміщених осіб у Німеччині, де організував хор українців-емігрантів "Україна". Колектив згодом став відомим на всю Західну Німеччину. Тріумфом "України" був її спільний виступ із капелою бандуристів імені Т. Шевченка під час Тижня української культури, що проходив навесні 1948 р. в Мюнхені і Франкфуті. О.Воропай, який зустрічався з Городовенком у Німеччині, писав, що Нестор тоді був переповнений безліччю планів, з невичерпною енергією знову взявся до роботи.

Диригент разом із письменником І. Багряним, маляром - монументалістом М. Дмитренком та іншими бере активну участь у налагодженні українського культурно-мистецького життя.

У 1948 р. відкрилася еміграція до США і Канади. Багато українців, які мешкали в таборах для переміщених осіб, в пошуках кращої долі вирішили податися за океан. У листопаді 1948 року 64-річний диригент назавжди переїжджає до Монреаля. Там спеціально для маестро створили хор з української емігрантської молоді, що прибула сюди з Європи. Хор назвали теж "Україна". За малий проміжок часу Городовенкові вдалося створити колектив, що не поступався колишній "Думці".

Георгій Шибанов в своїй книзі «Нестор Городовенко»:Життя і творчість ,2001.-248с.:іл. стверджує, що, мешкаючи в Канаді, диригент „...завжди линув далеко за океан – на рідні Полтавщину. З нею у нього було пов’язано багато теплих спогадів, бо саме звідси починалися витоки його духовної сили... Отак, припавши до землі, одного разу він промовив до дружини: - Якби зміг, Настуню, пішки б пішов у Лохвицю... Невдовзі тяжка недуга звалила його з ніг, і він потрапив до „Конвелесентшпиталю”, що на околиці Монреаля... Про свою хворобу, яка його скосила, якось жартома сказав: „ – Що ж на Сулі я колись ловив щук, а рака спіймав у Канаді... Ні, не візьме! Не з такої полтавської глини я зліплений…!»

І все таки він знав реальність свого становища. Справжнє життя бачив тільки за вікнами шпиталю.

Це сталося після першої години 21 серпня 1964року. Зупинилося натруджене і зболене серце великого майстра української пісні Нестора Городовенка. Його життєва струна перестала звучати і обірвалася…

Невичерпна творча енергія Городовенка, наполегливість, одержимість у досягненні поставленої мети, небувала працездатність і вміння розкривати перед співаками хорів, якими він керував в Україні, у Німеччині та Канаді, неповторну красу рідної пісні, завжди викликали подив і захоплення сучасників. Нестор Городовенко також відзначався гострим розумом і складним, «вибуховим» характером. Був досить прискіпливим щодо виконання своїх диригентських вимог, дотримання дисципліни співаками. Він знав напам’ять сотні пісень, партитур хорових творів. Усі ці якості мистецького темпераменту, зрештою, і вивели його у хормейстери світового рівня. Зауважимо, що нелегке емігрантське життя, пов’язане з частими мандрами (у період Другої світової війни і після неї) по землях Німеччини, переїзд до далекої Канади, де він знайшов свій вічний спочинок, стійкість у доланні труднощів, — усе це було під силу лише фізично і духовно загартованій людині, якою був Городовенко.

 

О. Петрич , провідний бібліограф Лохвицької ЦРБ

 

Наверх ↑