ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ УКРАЇНУ

Версія для друкуВерсія для друку

ГОЛОДОМОР НЕ ЗЛАМАВ УКРАЇНУ

Вісімдесят п`ять років тому Український народ став жертвою неймовірно страшного злочину під назвою Голодомор. Трагедія 1932-1933 років, за підрахунками, забрала життя від семи до десяти мільйонів українців, серед яких третина – діти.

Злочин геноциду став реакцією тоталітарного режиму на постійний спротив українців. Як влучно зауважив український історик Богдан Патриляк, «Голодомор - це сталінська відповідь на мільйонний український «майдан»», адже вождь боявся втратити Україну. Він хотів перетворити її у дійсно взірцеву радянську республіку».

Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, безповоротно вплинула на генофонд нації.

Інструментом вбивства частини народу і «перевиховання» решти була обрана найстрашніша зброя – штучно організований голод, продумана замаскована операція. Передусім, в українських селян було відібрано вирощене зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками відібрані останні крихти хліба і, врешті-решт, заборонено виїзд з охопленої голодом республіки.

Одночасно здійснювалася масштабна «зачистка» української інтелігенції. Тисячі родин ставали «ворогами народу».

Міністерство закордонних справ СРСР та нечесні журналісти зробили масове вбивство в Україні «невидимим» для світу. Смерть мільйонів людей ніде не була зафіксована, тіла не були поховані, як того вимагає культура та елементарна людяність.

Відлуння цієї страшної трагедії докотилося й до Західної Волині, яка була під владою Польщі. Українці нашого краю надавали допомогу голодуючим Сходу та сусідньої Білорусії. Незважаючи на посилений контроль на кордоні, невелика частина потерпілих зуміла перейти його та врятувати собі життя. Особливо сюди направляли дітей на зимування, аби ті вижили. Очевидці пригадують, що їх розповіді та зовнішній вигляд справляли гнітюче враження. Влітку-восени 1933 року по всій Західній Україні було проведено збір кошт для потерпілих.

Але Голодомор не зламав український народ. Серед мільйонів скалічених людських доль, були й мільйони тих, хто не втратив людської гідності та віри. Крізь голодоморні страждання вони пронесли любов до України та надію на краще життя. Хтось, як Василь Барка бачив метою свого подальшого життя донести правду про Голодомор світу та майбутнім поколінням, а хтось, як Олесь Гончар, тримав біль пережитого у своєму серці та збагачував своїми творами українську літературу. Інші, як Микола Руденко чи Олекса Тихий ставали до відкритої боротьби з режимом.

У кожного з тих, кого не зламав голодомор, був свій шлях. Але, вони не забули рідного коріння, продовжували зберігати традиції, шанувати вбитих голодомором, берегти у собі здатність творити нове.

Попри жахіття пережитого геноциду, нескорені голодом українці, у наступні десятиліття робили важливі наукові відкриття, творили шедеври мистецтва,зрештою, зберігали пам`ять про той злочин тоталітарного режиму.

Ті, що вижили в часи Голодомору, навчали своїх дітей шанувати хліб, цінувати людську доброту і мріяти про свободу. А підсумком цієї незламності українського народу став Загальнонаціональний референдум 1грудня 1991 року, в якому понад дев`яносто відсотків українців підтвердили свою незалежність.

24 листопада громадськість вшановуватиме пам'ять невинно убієнних жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Керівництво району, представники органів місцевого самоврядування, працівники установ та організацій, просто небайдужі громадяни напередодні цієї дати взяли участь в мітингу-реквіємі біля пам’ятного знаку Жертвам Голодомору і політичних репресій у центрі м.Лохвиця та тематичному заході в районному будинку культури.

Ведучі заходів закликали присутніх не забувати страшних сторінок української історії, берегти в серці пам'ять про покоління українців, на долю яких випали неймовірні страждання, передавати нащадкам правду про роки великої руїни.

Свічки пам'яті палахкотіли в руках лохвичан, що схилили голови в скорботі...

Ми не забуваємо! Ми ніколи не дозволимо поневолити себе знову!

 

 

Наверх ↑