111

ОЛЕГА КОВАЛЕНКА НАГОРОДИТИ (ПОСМЕРТНО) МЕДАЛЛЮ «ЗА ВІДЗНАКУ В СЛУЖБІ СБУ» І СТУПЕНЯ

Версія для друкуВерсія для друку

ОЛЕГА КОВАЛЕНКА НАГОРОДИТИ (ПОСМЕРТНО) МЕДАЛЛЮ «ЗА ВІДЗНАКУ В СЛУЖБІ СБУ» І СТУПЕНЯ

Минуло вже дві весни, як обірвалося його молоде життя, обірвалося на самісінькому злеті, коли здавалося, що попереду ще ціла вічність буття, де встигнеш і попрацювати, і напрацюватися, і поподорожувати, а біля сімейного вогнища лунатиме дитячий сміх…

Не сталося. В ніч із 15 на 16 лютого 2016 року, виконуючи обов’язок захисника Вітчизни, військовий контррозвідник Олега Коваленко загинув.

Була багатолюдна траурна процесія, відгримів салют, стихли слова і сльози. Ім’ям Олега Коваленка назвали колишню вулицю Рози Люксембург, де він народився. На будівлі Лохвицької гімназії №1 з’явилася меморіальна дошка на його честь. Нестримний плин життя рушив долі далі.

Осиротіла хата Коваленків, бо Олег був єдиним сином у цій родині. Зовсім скоро за ним пішла і тяжкохвора мама. Тож тягар життя ще більше натиснув на плечі батька Миколи Івановича.

Він інколи ділився, як несамовито тяжко йому у пустій хаті. Як ятрять душевні рани, дістають враз нахлинуті хвороби. Як не може знайти відповідь на єдине запитання: «За що і чому саме його єдиного Олега, гордість і надію?..».

Що там багато говорити. Це все слова. А життя триває. І добре, що є люди, які пам’ятають і про Олега, і про його батька.

Буквально днями до його скромного обійстя завітали заступник голови райдержадміністрації Олександр Єсіков і представник Служби безпеки України. Саме її керівництво вийшло з клопотанням нагородити (посмертно) Коваленка Олега Миколайовича медаллю «За відзнаку в службі СБУ» І ступеня.

Також Миколі Івановичу вручили портрет сина Олега, який виготивили його бойові побратими. Тож, вручаючи цю медаль Миколі Івановичу, батькові Олега Єсіков ще раз подякував за сина, справжнього героя, життя якого ще довго служитиме прикладом для наслідування наступним поколінням.

Так трапилося, що того ж дня, і в той же час, до Миколи Івановича прийшли школярі з гімназії з учителем, щоб допомогти впоратися на городі, що поблизу хати. Теж гарний зразок чуйності до людини, на яку випав тягар горя.

Так врешті й має бути, по-людськи. Пам’ятаймо і мертвих, і живих…

 

О. МОСКАЛЕНКО

 

Наверх ↑