Історичний нарис

Версія для друкуВерсія для друку

Територія, на якій знаходиться сучасна Лохвиця, була заселена ще в перших століттях нашої ери. Свідченням тому - ранньослов’янський могильник Черняхівської культури. Ця місцевість в X-XI ст. була одним із укріплень оборонної лінії Посулля та входила до складу Переяславського князівства.

Перші чіткі згадки про Лохвицю  як про невеличке місто зустрічаються в історичних документах, датованих 1628 роком.         

У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр, Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

Але найскладнішим випробуванням стала Велика Вітчизняна війна. 15540 жителів Лохвицького краю билися в боях, 7757 лохвичан загинули в тій боротьбі. Більше 8 тисяч жителів за подвиги перед Батьківщиною були нагороджені орденами і медалями,14 з них було присвоєно  звання Героя Радянського Союзу. За роки окупації району (1941 - 1943 рр.) фашисти вивезли на каторгу до Німеччини 3745 хлопців і дівчат з Лохвицького краю, 668 лохвичан загинули в гестапо. 12 травня 1942 року на околиці міста фашистами були розстріляно 287 жителів міста єврейської національності.

13 вересня 1943 року війська 309 стрілецької дивізії звільнили Лохвицький край від фашистів. А в червні 1945 року на параді до дня Перемоги в Москві в зведених полках пройшлися переможним маршем 7 лохвичан.

1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі лохвичани виявили бажання разом зі всім українським народом жити в своїй незалежній державі - Україні.

 

Наверх ↑