9 ЧЕРВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ АРХІВІВ

Версія для друкуВерсія для друку

9 ЧЕРВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ АРХІВІВ

Архів слово давнє, походить від латинського archium або archivum, що значить «письмо, схованка». Слово архів запозичене з грецького, що означало в широкому розумінні все те, що зберігалося, доховалося з старих часів, все старовинне. З незапам’ятних часів у всіх народів, що досягли вже певного ступеня розвитку, існували схованки стародавніх актів офіційного походження. Цікаво тут зазначити, що саме слово архів надавало особливу увагу офіційності, і в класичну пору визначало місце перебування влади, державну або урядову установу.

Це варто зазначити, бо і в наші часи акт чи документ є найхарактернішою ознакою його архівної приналежності. Не всяке писання, стародавнє чи й новітнього часу, є документ архівний. Таким буде тільки те , що має діловий характер, все те, що вийшло з урядової установи або вступило до неї.

Архів - це місце схованки документів офіційного походження або ділового характеру, де ці документи зберігаються у певному порядку, з метою наукового або практичного їх використання.

Такі місця схованки з давніх-давен існували у культурних народів. Першими такими архівами були збірки офіційних документів у єгиптян та вавілонців.

Єгипетський архів дає змогу докладно ознайомитися з епохою фараонів Аменхотепа ІІІ та ІV, а також знайомить нас зі способами схованки документів. В Греції архіви заведені були за 600 літ до християнської ери, але особливу увагу архівальним паперам надавали римляни, як за часів республіки, так особливо за часів імперії, коли життя ускладнилося і керування світовою імперією вимагало страшенно складало державного арату.

В середні віки феодал, що володів землею вважав за свої обов’язки володіти й архівом, як цілою збіркою, що складалася з документів, що відносилися до цієї землі. Феодал розпоряджався архівом, видавав документи або копії з них в тих випадках, коли виникали земельні суперечки. Під час феодальних замішань вороги прагнули захопити архів, або його знищити, щоб позбавити конкурента ясних доказів своїх прав. Пізніше, під час селянських війн реформаційного часу

– селяни люто нищили архівні збірки, що позбавитися тих тягарів, які визначені були феодалами в їхніх документах на землі.

Такий характер мали архіви до XVIII століття. Тільки в цьому столітті увага була звернена на другий бік справи – на те, що архіви мали величезне наукове значення, бо збірки офіційних паперів, що перераховують в них, являли собою першорядні історичні джерела для вивчення всіх боків минулого життя. Ця ідея повела до утворення історичних архівів, це таких, що містять в собі переважно матеріал, вже мало потрібний для практичного буденного життя. Але, поки дійшли до цієї думки, архіви багато потерпіли від вогню, води, зловживання та недбальства.

Архіви загальнодержавного значення перебували, звичайно, під охороною верховної ради в кожній державі. Решту архівного матеріалу розкидано було по всій Європі, під охорону кожного з окремих володарів архівів.

Правда з давніх часів окремі королі або власники – феодали іноді звертали увагу на стан архівів і ретельними руками своїх капеланів впорядкували свої архіви, але це не рятувало від загибелі або псування архівного матеріалу.

З розпадом Римської Імперії, приходить у занепад і розвиток архівної справи, єдиним продовжувачем давніх традицій стала Візантія, архіви якої можна поділити на: державні архіви: архіви різних державних відомств,  установ міської та провінційної адміністрації, імператорський архів, архіви церковних установ, приватні архіви, така кількість архів була пов'язана з наявністю великого землеволодіння та з високим рівнем розвитку комерційних відносин, які вимагали ведення письмового діловодства.

У Франції VI столітті виникають монастирські архіви, а у XIII столітті — міські.

У Англії розвиток архівної справи бурхливо розпочинається з приходом нормандців. У цей період важливі документи — зберігались у скарбниці. Перші згадки про головного архіваріуса датуються 1199 роком. У 1286 році створено посаду «головного над сувоями».

Спроби сортувати документи призвело до створення перших актових книг. Документи зберігали у установі, у величезних приміщеннях у дерев'яних шафах з дверцятами. Кожна галузь мала свою шафу і свій каталог, куди були занесені назви праць. Тексти записувались на паперові, таємницю виготовлення, якого вони дізнались від китайців. Доступ у таку структуру мали відомі громадяни(вчені, поети, чиновники). Приїжджим читачам надавалось житло і харчування. З ІХ століття поява документаційних установ у мечетях, медресе, лікарнях, мавзолеях.

Японія та держави на території сучасної Кореї повторювали законодавчу структуру відділів, але на японських островах існували специфіка у вигляді запису на бамбукових дощечках.

Вони використовувались для поточних адміністративних записів та господарських підрахунків. Зберігались у архівах великих храмів та у сімейних архівах чиновників та принців крові.

Велику  роль  у  розвитку  архівної  справи  раннього   нового   часу відіграли мавристи у ХVI-ХVII століттях вони розробляють принципи організації сховищ документів, складання інвентарів, способи зберігання і правила видання документів, збирають рукописи. В ХVI столітті із зародженням національних держав потреба в інформації архівних документів стає постійною, а впорядкування та зберігання цих документів перетворюються на важливе суспільне завдання.

До змін в архівній справі призвела Велика французька революція. Архіви були оголошені надбанням нації; документи феодальних і церковних архівів стали потужним знаряддям у боротьбі проти феодалізму.

Документи, цінні тільки в історичному відношенні, передавалися в Паризьку національну бібліотеку. Був також визнаний принцип публічності всіх архівів (всіх державних архівів). У ХІХ-ХХ ст. виявляється прагнення до централізації архівів, що проявилося у концентрації державних архівосховищ та в підпорядкуванні архівів спеціально створеному органу управління. У XIX ст. був визнаний принцип публічності архівів. Централізація архівної справи у Франції була пізніше оформлена ще цілим рядом законодавчих актів у 40-80-ті роки XIX ст. (з яких найбільш істотним був закон 1884 г), відповідно до яких управління Національним департаментам "комунальними та госпітальними архівами зосереджувалися в Міністерстві Освіти, при якому були створені Архівне управління, Архівна комісія та інспекція.

Архівному управлінню підпорядковувалися всі департаментські архіви, яким в свою чергу підпорядковувалися комунальні та госпітальні архіви. Близькі системи, які орієнтувалися на зразок Франції, були створені в результаті архівної реформи в Бельгії (1879) та Голландії (1875); тут була створена мережа державних архівів (центральних і провінційних,) підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ. У кожній практично більш-менш розвинутій країні почалася підготовка спеціальних кадрів істориків-архівістів.

Провідну роль і в цьому плані зіграла Франція. Ще в 1821 р тут був створений спеціальний архівний інститут, відомий як Школа Хартій. Аналогічні школи та інститути були поступово створені в багатьох інших країнах світу.

В Індії організовано  в  1857  на  основі  документації Ост-Індської кампанії — Архів Імперії у Калькутті. Існування великих архівних збірок і у Мадрасі і Бомбеї, але усе це лише документи політики метрополії, а матеріали до колоніального періоду викликали мало уваги, більшість з них вивезли у колекції музеї та любителів сходу.

Щодо функціонування, то був відсутність вільного доступу до інформації для індійського населення, що згодом спричинило зміни у свідомості населення, воно не вміє організовувати і правильно користуватись архівною документацією, великого поширення цензура поміток та записів дослідників.

 

Архіви в Україні

На території України писемність з’явилася разом з прийняттям християнства, але в державному житті письмо вживалося порівняно зрідка, - в більш урочистих випадках. В разі особливо важливих обставин.

Історія архіву та архівної справи починається з її утвердження державності. Найдавніші писемні документи є грамоти Київської Русі. Вони виникли як взаємовідносини між великим князем та його васалами. Князівські грамоти закріплювали право на власність та привілеї.

Давньоруські літописи зафіксовували широкі взаємності із іноземними країнами (з Візантією). Усі документи, а також грамоти князя та інші важливі документи на пергаменті зберігалися в казні Київської Русі.

З часу запровадження християнства та утвердження церкви беруть початок церковні архіви. Монастирі, церкви були найважливішими центрами зосередження писемних документів.

Монастирські архіви були найціннішими серед всіх церковних архівах. Адже монастирі, як церковно установ, мали великі бібліотеки, друкарні, скрипторії та документи при монастирях ретельно зберігала, як вагомі юридичні свідчення про наданні права та привілеї.

З часів панування Литва залишила нам величезні архіви, що їх сумарно можна поділити на дві групи: архіви центральних установ і архіви місцеві.

Завдяки особливості державного устрою Великого Князівства Литовського, усе центральне урядування державою було зосереджене в руках великого князя і «Ради великого князівства Литовського». Через те ніякого розділу функцій в справі керування річними галузями державного життя не можна спостерігати в Литовській державі за весь час її існування.

Таким чином, не тільки не було чогось подібного до міністерства сучасних держав або петровських колегій, які були збудовані то за принципом урядування певними територіями держави, то за принципом керівництва якоюсь окремою ділянкою державного життя в цілому. Ця особливість в структурі великого князівства Литовського відбилося на його архівних фондах. Є один архівний фонд Державної Канцелярії, в якій були зосередженні всі нитки державного урядування: тут і фінанси, і державне господарство, й військові справи, і зносин чужоземними державами, й вищий суд. Всі акти, що видавалися від іменні князя Литовського, зосередженні в одному архіві, який названий був Метрикою.

В найдавніші часи архів князя був одночасно і державним архівом, де зберігалися акти загально-державного значення. В міру дальшого розвитку державного життя, папери державно-загального значення починають переважати кількість документів, що належить князеві персонально. До середини XV ст. немає вказівок, що копії документів записувалися в  Литовській державі в книги. Лише з кінця XV століття маємо виразне свідоцтво того, що канцелярія князівства організована була вже досить раціонально- всякий акт, що виходить від імені князя, мав бути записаний в книги Метрики.

Книги Метрики писалися в канцелярії великого князя. На чолі канцелярії стояв канцеляр Великого князя Литовського, а при ньому віце-канцеляр, писар і дяки. Дяк переписував виготовлену грамоту і заносив її до книги, а писар скріплював грамоту. В багатьох випадках нотатки писаря і грамота виходила від імені князя, без його підпису, а іноді і без його печатки.

Хоча з раннього часу і не збереглися вказівки на законодавчу охорону Метрики Литовської, проте вже самий характер архіву і місце його схованки – в замку, під наглядом скарбника , вказують на реальну охорону архівних матеріалів.

Метрика переховувалася в скарбниці, що для канцелярії великого князя і була архівом для переховування книг і документів.

Крім документів в скарбовому архіві переховувалися автентичні грамоти, договори з чужоземними державами. Ще з XVI століття практикою життя литовські архівісти прийшли до думки, що найдоцільнішим способом збереження документів є складання їх точного реєстру. В 1570 році документи, що переховувалися в Литовському Скарбі, були описані досить докладно. Два примірники його опису й зараз переховують в Литовській Метриці. Документи були класифіковані в такий спосіб: відокремлено акти загально-державного значення, а решта розподілено по воєводствах.

Державна влада і громадські кола, що брали участь в урядуванню державою, пильно дбали про охорону архівалій. Піклування влади про архів держави було постійне і систематичне. Канцеляр  Великого князівства, Лев Сапіга в 1594  році впорядкував Литовську Метрику тим, що звелів переписати старі книги наново, зробив реєстр тих документів, що були уміщенні в книгах.

В 1607 році вирішили звірити переписані книги з оригіналу і пильно берегти в скарбниці, а нові копії передати канцелярові для загального користування.

Реєстр зберігся до наших днів, а документів і книжок Метрики немає. Шведи в 1659 році захопили архів литовського і вивезли метрику до себе. Склавши мирову угоду, шведи повернули Метрику, але частина книг загинула при переїзді морем. В основному Литовська Метрика зберіглася до наших часів.

Повороти рубежем в історії архівної справи в Україні стала українська революція 1917-1920 році. Центральна рада здійснила ряд заходів щодо збереження архівів та підвищення їх ролі. У 1917 році був створений бібліотечно-архівний відділ при департаменті мистецтв секретарств справ освіти Центральної ради.

Його очолив історик Грушевський. Основним завданням була реєстрація архівів складання описів, утворення архівного устрою.

В березні 1918 році був заснований державний військово-історичний архів, який мав організувати архіви в Україні. Він повинен був зберегти і зберегти архіви російських частин і штабів дислокованих того часу України, а також документів про українізацію військ та формування військових частин. Реальний проект архівної реформи був розроблений за правління Скоропадського. Основний зміст реформ полягав у проголошенні державної власності на архівні документи. Значну увагу на зберігання документів архівних, зокрема військових фондів та збирання документів української республіки.

Національний архівний фонд (НАФ) – це сукупність документів не залежно від їхнього виду, місця створення, форми власності, які збереглися на території України, або за її межами відображають життя українського народу, вони мають науково-історико-культурні цінність. Документи НАФ є складовою частиною української та світової культурної спадщини інформаційних ресурсів. До НАФ належать документи не залежно від їх виду, часу створення носіях, форми власності. А для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та реєстрація цих документів. По структурі НАФ виділяють:

  1. документи, які утворилися і збереглися в Україні;
  2. документи української організації та громадян які виникли за кордоном, повернуті в Україну або підлягають на повернення;
  3. документи іноземного походженню, які опинились на території України і увійшли до її культурного надбання.

Основне місце в НАФ належить особливе цінними документами та унікальними документами пам’ятки. До особливо-цінних документів НФ належать архівні документи, які містять інформацію про найважливіші факти, події, вони мають значення в усіх сферах життя людей. І саме ці документи є неповторними з погляду їх юридичного значення.

Закон України про Національний архівний фонд визначає три форми документів:

  1. Державна.
  1. Колективна.
  2. Приватна.

Документи      перебувають       під     охороною      держави,      їх    обіг зберігання та використання є головним завданням архівних установ України.

Тетяна Василенко,

начальник архівного відділу

Лохвицької райдержадміністрації

 

 

Наверх ↑