ГОГОЛЬ І ЛОХВИЦЯ

Версія для друкуВерсія для друку

ГОГОЛЬ І ЛОХВИЦЯ

Зазвичай, миргородці й шишачани вважаються спадкоємцями знаного земляка, бо саме там пройшли дитячі та юнацькі роки Миколи Васильовича. Однак, родина Гоголів причетна і до Лохвиці. У 1803 році дід Миколи по материнській лінії, Іван Матвійович Косяровський, обіймав посаду почтмейстера (начальника пошти) у Лохвиці. На старість дід втратив зір і Микола був його домашнім поводарем та вдячним слухачем переповідок про військову службу й часи керування поштами Орла, Харкова, Лохвиці.

Якщо за історичними довідками Благовіщенська мурована церква побудована у 1800 році, то вірогідно, що й Іван Косяровський, й Микола Гоголь відвідували її, бо церква знаходиться на розі трьох шляхів.

Товариш по Ніжинській гімназії Вікентій Вересаєв згадував про кумедну історію, коли вони з Гоголем вирішили пройти навпростець чужими городами і були зупинені хваткою молодицею. Микола Васильович жартома назвав її малюка схожим на поросятко. Жінка не сприйняла жарту і покликала чоловіка, щоб той розібрався з непроханими гостями. Але все закінчилося щирою бесідою:

- Славний у тебе хлопчик, знатний із нього вийде писарчук; громада обере його в голови…

- Не вибере, бо ми бідні, а в голови обирають лише багатих.

- Ну, так в москалі візьмуть, в унтери підвищать, прийде до тебе у відпустку в хрестах, таким молодцем, а як піде по вулиці та брякне шпорами, шабелькою, так дівчата будуть дивитися на нього і облизуватися. А потім не прийде, а приїде на трійці офіцером, і всякого багатства з собою навезе і гостинців…

- Що це Ви вигадуєте, чи можна?

- А чому б і ні? Чи мало тепер унтерів вислужується у офіцери!

- Та, звісно; он Оксанин п’ятий рік вже офіцером, і Петрів також, ледь не городничим поставили його в Лохвиці.

- От і твого також поставлять городничим у Ромнах. От тоді і заживеш!.

Повертаючись з Ніжина до Василівки, шлях молодого гімназиста пролягав через Пирятин, Лохвицю, Миргород. Про наше місто він говорив, що у Лохвиці – хоча й провінційне, та, все ж таки, городське життя.

Микола Васильович згадував Лохвицю у незавершеній історичній повісті «Гетьман», частина якої увійшла до збірки «Арабески»:

Посланник наш спохватился, что не нужно бросать осторожности в россказнях и с простым селянином, и потому, собравшись немного с мыслями, продолжал: „То есть, вот видишь, земляк, наверное я еще не могу сказать. В самой-то станице я не был, а встретившийся под Лохвицею запорожский сотник Шляйко, узнав, что я еду в эти места, дал мне грамотку к миргородскому полковнику. ( Рос. ).

Відрадно, що Гоголь ( єдиний із українців) увійшов до ста кращих письменників світової літератури. Його твір «Мертві душі» посів сьоме місце серед ста кращих творів усіх народів і культур:

7 – «Мертві душі» Микола Гоголь

14 - “Лоліта” Володимир Набоков

39 – “Злочин і покарання” Федір Достоєвський

40 - “Ідіот” Федір Достоєвський

41 – “Біси” Федір Достоєвський

42 – “Брати Карамазови” Федір Достоєвський

85 – “Війна і мир” Лєв Толстой

86 – “Анна Карєніна” Лєв Толстой

87 – “Смерть Івана Ілліча” Лєв Толстой

95 – “Розповіді” Антон Чехов

 

Наверх ↑